Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" лютого 2016 р. м. Київ К/800/5790/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддівТракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 березня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання бездіяльності неправомірною,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, уточнивши який просив визнати незаконними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 1205/08-10 від 25 січня 2012 року та № 1462/к-6 від 7 лютого 2012 року, повернути ОСОБА_4 незаконно утримані з його пенсії кошти, нарахувати та виплатити йому надбавку до пенсії на непрацездатних членів сім'ї. за період з 6 листопада 2006 року по 3 жовтня 2007 року.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що як інвалід третьої групи, якому призначено пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», має право на отримання надбавки непрацюючому пенсіонеру на утримання непрацездатних членів сім'ї, зокрема на утримання ОСОБА_5 за період з 6 листопада 2006 року по 3 жовтня 2007 року, проте відповідач не виплатив йому таку надбавку. Крім того, відповідач прийняв рішення про утримання з позивача виплаченої надбавки на непрацездатних членів сім'ї за період з 1 липня 2011 року по 1 січня 2012 року з тих підстав, що в цей період позивач виконував роботи за цивільно-правовими договорами, а тому не відносився до непрацездатних інвалідів.

Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 березня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2013 року, позов задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність Головного Управління Пенсійного Фонду України у Миколаївській області та зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_4 надбавку до пенсії непрацюючому інваліду за період з 6 листопада 2006 року до 3 жовтня 2007 року, який має на своєму утриманні непрацездатну ОСОБА_5 Визнано неправомірними дії Головного Управління Пенсійного Фонду України у Миколаївській області щодо утримання з позивача надбавки непрацюючим інвалідам, які мають на своєму утриманні непрацездатних членів сім'ї, за період з 1 липня 2011 року до 1 січня 2012 року та зобов'язано відповідача утриматись від стягнення з позивача зазначених коштів.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач звільнений зі служби в органах податкової міліції. З 17 вересня 2005 року отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

У період з 6 листопада 2006 року до 3 жовтня 2007 року відповідач не виплачував позивачу надбавку до пенсії як непрацюючому інваліду, який має на своєму утриманні непрацездатних членів сім'ї, зокрема доньку його дружини - ОСОБА_5, посилаючись на те, що вона не відноситься до непрацездатних членів сім'ї позивача, на утримання яких виплачується така надбавка.

Крім того, у січні 2012 року Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повідомило позивача про те, що з його пенсії буде стягнуто 1949 грн. надміру виплачених коштів за період з липня 2011 року по січень 2012 року, як надбавку до пенсії непрацюючому інваліду, який має на своєму утриманні непрацездатних членів сім'ї, оскільки позивач не повідомив відповідача про своє працевлаштування у цей період.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки в період з 6 листопада 2006 року до 3 жовтня 2007 року донька дружини позивача ОСОБА_5 перебувала на його утриманні як член його сім'ї, то відповідач зобов'язаний виплатити ОСОБА_4 надбавку, передбачену ст.24 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Крім того, суди прийшли до висновку про неправомірність рішення відповідача щодо утримання надбавки на непрацездатних членів сім'ї, виплаченої за період з 1 липня 2011 року по січень 2012 року, оскільки в цей період позивач не відносився до працюючих осіб, а лише надавав послуги ТзОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал»» та ТзОВ «Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал» на підставі цивільно-правових договорів.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна з таких підстав.

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Всупереч вимог ст. 159 КАС України висновки судів попередніх інстанцій не ґрунтуються на законі.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до пенсії по інвалідності, що призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом (у тому числі до обчисленої в мінімальному розмірі), нараховується надбавка непрацюючим інвалідам, які мають на своєму утриманні непрацездатних членів сім'ї (ст. 30), - на кожного непрацездатного члена сім'ї в розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. При цьому надбавка нараховується тільки на тих членів сім'ї, які не одержують пенсійні виплати із солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомогу на дітей одиноким матерям. За наявності права одночасно на пенсію, зазначені види допомоги і надбавку до пенсії по інвалідності на непрацездатного члена сім'ї за вибором пенсіонера може бути призначено пенсію, державну соціальну допомогу або нараховано на цього члена сім'ї надбавку. За наявності в сім'ї двох або більше пенсіонерів кожний непрацездатний член сім'ї, який перебуває на їх спільному утриманні, враховується для нарахування надбавки тільки одному з пенсіонерів за їх вибором.

Відповідно до ч. 4 ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» непрацездатними членами сім'ї вважаються:

а) діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків; б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку (чоловіки - 60 років, жінки - 55 років) або є інвалідами; в) батьки та дружини (якщо вони не взяли повторний шлюб) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули, померли чи пропали безвісти в період проходження служби або померли після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку, мають право на пенсію після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років або якщо вони є інвалідами; г) дід і бабуся - при відсутності осіб, які за законом зобов'язані їх утримувати; д) дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює.

Отже, вичерпний перелік непрацездатних членів сім'ї, на утримання яких непрацюючим інвалідам нараховується надбавка, визначено ч.4 ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», інші члени сім'ї до таких осіб не відносяться.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30 червня 2015 року (справа №21-706а15).

За таких обставин, коли донька дружини позивача ОСОБА_5 не відноситься до непрацездатних членів сім'ї, на утримання яких непрацюючим інвалідам нараховується надбавка відповідно до статей 24, 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про неправомірність дій відповідача щодо невиплати ОСОБА_4 в період з 6 листопада 2006 року по 3 жовтня 2007 року зазначеної надбавки та про зобов'язання відповідача виплатити позивачу таку надбавку.

Тому судові рішення у цій частині не можуть залишатися без змін і підлягають скасуванню.

Не можна погодитися і з висновками судів щодо позовних вимог ОСОБА_4 про визнання неправомірними дій Головного Управління Пенсійного Фонду України у Миколаївській області щодо утримання з нього надміру виплаченої надбавки непрацюючим інвалідам, які мають на своєму утриманні непрацездатних членів сім'ї, за період з 1 липня 2011 року по січень 2012 року.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Частиною 1 ст.19 Закону №1058-IV встановлено, що внески до солідарної системи нараховуються для роботодавця, зокрема, на виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

Суди встановили, що в період з червня 2011 року по січень 2012 року ОСОБА_4 надавав послуги ТзОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал»» та ТзОВ «Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал» на підставі цивільно-правових договорів (а.с.96-97), за умовами яких йому виплачувалася винагорода з врахуванням податку з доходу фізичних осіб і внесків до Пенсійного фонду з розрахунку на місяць.

Тому за змістом вищенаведених норм Закону позивача не можна віднести до незайнятого населення.

Оскільки ст. 24 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що надбавка нараховується непрацюючим інвалідам, які мають на своєму утриманні непрацездатних членів сім'ї, а з червня 2011 року по січень 2012 року позивач не відносився до незайнятого населення, то суди дійшли помилкових висновків про протиправність дій та рішення відповідача щодо утримання виплаченої позивачу надбавки на непрацездатних членів сім'ї.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Статтею 229 цього Кодексу встановлено, що суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

За таких обставин, коли суди повно і правильно встановили обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області задовольнити.

Постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 березня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2013 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання бездіяльності неправомірною.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді:В.В. Тракало Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк